Кожен із нас, ще дитиною, любив казки. Фантастичні історії про героя, який рятує світ. Яким складним не був би його шлях, благородна мета завжди вела до перемоги. І навіть у хвилину пекельного відчаю, за крок до поразки перед найбільшим злом завжди траплялося диво. З’являвся чарівник, який давав герою магічний меч, щоб перемогти антагоніста. Проте ми давно вже не діти, а наша реальність далеко не казка.
Ніч 24 лютого 2022 року. Світ змінився. Коли у Києві пролунали перші вибухи, скринька Пандори відкрилась – і на волю вийшли жахи, яких не бачив світ від часів Аушвіцу та Дахау, Алеппо та Руанди. Мільйони зламаних доль, тисячі смертей, сотні зґвалтованих жінок та дітей. За одну ніч світ перетворився на найгірший кошмар людства, що не закінчується ось уже скоро як рік. І даремно намагатись прокинутись – це наша реальність, це світ нової епохи.
Ранок 24 лютого 2022 року. Початок нової ери. Можливо, не всі це розуміють, але так, як раніше, уже не буде ніколи. Рубікон перейдено. І це стосується не лише України, але й усього світу: від Нью-Йорка до Токіо, від Ліми до Сеула.
Війна в Україні розпочалась ще у 2014 році, а те, що відбулось вночі 24 лютого, ознаменувало Третю Світову – війну ідеологій. Цю війну вибрав один народ, одна нація, яка не змогла побороти свої імперські комплекси, решта ж світу змушені боротись, аби вижити, аби врятуватись. Україна за замовчуванням (як у справжній казці, де герой не обирає свого призначення, але мусить його виконувати) стала стіною, фортецею, яка оберігає Європу та західні цінності.
Раніше людство уже бачило таку війну. 5 березня 1946 року в американському місті Фултоні Вінстон Черчилль під час своєї знаменитої промови сказав, що залізна завіса опустилась на Європу «від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці». Загроза ядерного удару чаїлась роками, нагадуючи, що якими б товстими не були стіни, ядерне випромінювання пробереться навіть крізь них. Метафорично, українці були б не проти, аби така залізна завіса постала між нами та східним сусідом, але, на жаль, від касетних снарядів та крилатих ракет не допоможе навіть вона.
Холодна війна так ніколи і не закінчувалась, а оптимістичні, чи краще сказати наївні політологи схибили, припустивши, що така кривава імперія як Радянський Союз може просто зникнути, не залишивши по собі ракових клітин, що десятиріччями вбиватимуть у мільйонах головний визначник людини – душу.
Вечір 24 лютого. Головні площі найбільших міст світу були переповнені. Мільйони людей виходили на вулиці, аби показати, що світ не покинув Україну напризволяще. Але водночас у тих багатотисячних маршах уважні глядачі могли розпізнати дещо більше – пробудження людяності у серцях, що давно вже спали. Багато з тих, хто виходив на площі, ніколи раніше не цікавились політикою, багато з них нічого не знали про Україну. У той момент відбулось дещо масштабніше – похитнулась світобудова цілого людства. Усі відчували, не розуміючи цього відчуття, як тварини перед повінню чи торнадо, що сталося щось жахливе, невідворотнє, фатальне. Щось, що змінило світ, який вони знали раніше.
Ця війна не лише про Україну. Зараз на терезах знаходиться доля усього людства. Результат цієї війни стане пророчим для усього світу. Деякі іноземці інколи не розуміють, за що боряться українці, чому просто не сядуть за стіл переговорів. Вони й досі не зрозуміли, що для всіх нас існує дещо гірше за смерть – те зло, що чатує на східному кордоні. Що ж переможе: справедливість чи свавілля, демократія чи тиранія, свобода чи рабство, людяність чи звірство? Якою буде відповідь на це питання залежить від конкретних людей, від політичних програм, від голосів у Конгресі та Європарламенті, від тебе та від мене. Коли люди питають: «Чому ми мусимо підтримувати Україну?», – хочеться відповісти: «Ви не підтримуєте Україну, ви рятуєте своє майбутнє».
Якщо Україна впаде, Європа стане наступною, а разом із нею впаде західна цивілізація. Багато хто вірить, що це лише гіперболізація, гра на емоціях, гра слів. Чемберлен також не сприймав серйозно Гітлера, вірячи, що Чехословаччина зможе досхочу втамувати спрагу Третього Рейху. Але ми знаємо історію, знаємо, що було далі, знаємо, чим закінчується політика умиротворення. Прийшов час засвоїти урок та зупинити циклічність історії.
Підтримка України – це перемога здорового глузду над безумством, перемога раціональності над світом пост-правди, а, схоже, й світом пост-людяності. Підтримка України – це інвестиція у майбутнє ваших дітей та онуків, у світ свободи та справедливості, у світ, де Джордж Орвелл – це просто знаменитий письменник, а не провидець сучасності.
Кожен із нас, ще дитиною, любив казки. Але мій шестирічний брат уже не надто ними захоплюється. Йому до душі комп’ютерні ігри. Але коли він запитує мене, чи закінчиться колись війна, я завжди відповідаю, що обов’язково закінчиться, адже з’явиться чарівник, який дасть нам магічний меч, щоб перемогти. Адже всі ми любимо казки.