Есе 435-У

435-У

“Розпочинаючи свії роздуми стосовно необхідності створення або вдосконалення існуючого головного Закону держави, необхідно чітко усвідомити що саме стає передумовою подібних змін. Я спробував виокремити 3 основні причини, які вимагають створення нової, або доповнення старої, уже існуючої Конституції, на основі історії творення Закону, починаючи із козацтва, та закінчуючи сучасною публікацією документа, порівнюючи ії із Західним аналогом держави США. Отже, першопричиною існування Верховного Закону є: 1) захист прав громадян та підкріплення їх уяви про людські цінності, які готова захищати держава, у якій вони проживають; 2) усвідомлення влади, її повноважень, ступінь та способи взаємодії із нею; 3) окреслення вектору руху держави у мінародному полі, грунтуючись на засадах із п.1. Чи справедливі ці твердження для Конституції 1996 р., яка нині діє в Україні? – Я вважаю, що так. – Чи необхідні їй вдосконалення, відповідні часу? – Безсумнівно. Отже, Конституцією називається не тільки те, що засвідчує головні принципи держави і громадян, а і те, що відповідає часу, потребам і досвіду окремо взятої нації з оглядом на себе і навколишній світ.

Наразі, існує декілька основних проблем, вирішення яких продемонструє актуальність усієї діючої системи та поверне довіру до справедливості та верховенства Конституції. Із розумінням того, що є підводним камінням у вирішенні цього питання, мені допомогла стаття Давида Бартона “Що є Конституційним”. Знаєте, неможливо, уявити чи доречне те чи інше твердження стосовно будь-якої ситуації, допоки це сами твердження не переноситься на реально існуючий, відомий тобі факт. Мова йде про так звану “Живу Конституцію”, яка є хворобою країн, що розвиваються, або знаходяться у скрутному становищі. Необхідно просто розуміти та усвідомити, що зміна Конституції – справа не підвласна бажанню жодного із Президентів або провладних структур, адже статтею №5 Конституції України 1996 р. визначено, що “Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами”. Проте, тенденція минулих років показала, що Конституція змінювалась відповідно інтересів окремих посадових осіб держави. Це і є одним із двох проявів “Живої Конституції”, яка змінюється і не є сталою. Другим її проявом є двозначність Законів, що дають можливість трактувати твердження по-різному і давати простір для обману та маніпуляцій. На мою думку, першочерговою дією має стати створення спеціальної ради чи комісії, яка зайнялася би усуненням багатозначності тверджень і ліквідувала би можливість існування Конституційних “дірок”.

Не менш болючою проблемою сучасної системи є бізнес, а саме бізнес у владі. Я не можу сказати, що наявність бізнесу є запорукою зловживання, але контроль стосовно підприємницької дільності повинен належати народові. Сем Роєр стверджує, що слід завжди пам’ятати про людське єство та сутність, яка за своєю природою схильна до підсилення похоті на фоні боротьби із людськими обов’язками – “Саме це спричиняє безперервну боротьбу за збереження чесності у чиновників, проповідників, чи громадян.” – пише Роєр. Перебуваючи у XXI столітті та в умовах переходу нашої країни до ряду розвинених держав, розвиток підприємництва є обов’язковим критерієм, тому слід повернутися до тези, озвученої на початку – модернізації існуючих законів, в даному випадку, 42-ої статті, яка передбачає обмеження підприємницької діяльності депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. Необхідні не обмеження, а поширення, поширення громадського контролю за обранцями народу та членами їх сімей задля унеможливлювання зловживань, адже бізнес та політика – речі несумісні з огляду на те, як окремо взята посадова особа може сприяти несанкціонованому перевищенню своїх повноважень.

Ознакою демократичного суспільства також є і свободи стосовно обміну інформацією; після сумнозвісних подій дворічної давності та на фоні сучасної інформаційної війни, виникає необхідність її вільного обігу. На перший погляд, це небезпечно через входження у спектр уваги громадян провоєнних, антиукраїнських закликів, але не слід забувати, що свобода – це вибір, вибір, в тому числі, інформації та її постачальника. Особисто я розумію свободу інформації не лише визначенням 34 статті, а у тлумаченні суміжно із сучасними технологіями, з IT, відповідно до сучасних потреб. Я бачу шлях глобалізації та демократизації України не лише у свободі висловлення ЗМІ, а і у свободі доступу до інформації. Орієнтиром я вважаю Естонію, яка змогла автоматизувати уряд і всю державну систему, що унеможливило приховання “небажаних” таємниць окремо взятих можновладців. Насьогодні, українська індустрія комп’ютерних технологій одна із найсильніших у світі, тому питання започаткування нової технологічної ери українського державництва є вирішальним у 1) прозорості системи; 2) вільному обігу інформації.

Підводячи підсумки, хочеться наголосити, що вирішення проблем – це питання застосованих зусиль і подолання наразі існуючих негараздів залежить від згуртування над спільною метою, а нею, до речі, є повернення довіри до Закону та його невідворотності. Прикладом може служити Конституція Сполучних Штатів, яка із моменту свого заснування не змінювалась жодного разу, а лише доповнювалась новими, відповідними часу, вимогами. Україні лише 24, у нас все тільки починається! “