Есе 417-У

417-У

“«А те, чи варте наше діло – то скажуть люди й скаже час»…

 

Для кожного свідомого українця Конституція стала тим символом, який, перш за все, позначає свободу та права кожного з нас. Але поряд із цим завжди йдуть і певні зобов’язання, яких ми маємо дотримуватися. Про це, на жаль, пам’ятає не кожен. Із давніх-давен Конституція ставала гарантом людських свобод, примушувала слідувати законам, прирівнювала у правах чи, навпаки, возвеличувала певні прошарки суспільства. Вона змінювалася, доповнювалася, або  зовсім переписувалася різними людьми та групами людей. Вона трансформувалася впродовж усієї своєї історії, що дозволило в певний період часу забезпечити такі права та свободи, зобов’язати такими повинностями, які були актуальні в той чи інший час.

 

У неї були різні імена: «Договори і постанови прав і свобод військових», «Універсал української центральної ради», і врешті-решт «Конституція». Однак основного змісту ці назви не міняли, а важливість її від цього не змінювалася. У 1996 році вона набула остаточного вигляду, сформувала усі найважливіші засади, закони, права та свободи. Конституція набула чинності та стала функціонувати на теренах нашої держави  28 червня 1996 року. За шлях, пройдений нею до сьогоднішнього часу, вона неодноразово змінювалася та поверталася до своїх витоків. Головний Державний Закон бажає змінити і сьогодні значна частина політиків та простих громадян. Вкрай важливим постало питання на порядку денному про внесення останніх змін до Конституції України. А чи варто це робити чи ні? Чи допоможе це у вирішенні поточних проблем? Або ж теорія ризикує назавжди залишитися простою гарною теорією на папері?

 

Конституція – це важливий документ, але лише документ, в якому прописані певні правила та гарантії. А от дотримання їх лежить в повній мірі на людині. Лише вона обирає ту стежку, якою буде слідувати. І це стосується не лише однієї людини, але і соціальних інститутів, установ та самого Президента. Якщо вони не захочуть дотримуватися цих правил – до тих пір Конституція буде залишатися лише тим ідеальним образом, який мав би бути насправді. На жаль, кожен президент України бажав «підігнати» Конституцію під себе. А варто було б надавати перевагу не задоволенню своїх потреб та повноважень,  а благоустрою держави та забезпеченню усіх потреб її населення. Так, Конституція потребує деяких змін, але лише у крайній необхідності та за потребою сучасності. Однак проблема є не тільки у будові самого документа чи якихось окремих його пунктів, але й у можливості тієї чи іншої людини або ж груп людей додержуватися його змісту та законів.

 

Прикро усвідомлювати те, що ментальність української нації полягає у переслідуванні тільки своїх власних інтересів, що викриває нашу егоїстичність та корисливість. Таку проблему потрібно вирішувати із середини. Кожен має усвідомити сам для себе, що головний пріоритет має належати задоволенню суспільних потреб. Грубо кажучи, якщо ми хочемо жити в Європейській державі, то потрібно перестати кидати сміття на вулиці, клеїти жуйки під стіл, використовувати нецензурну лексику та розпивати спиртні напої в громадських місцях. А не просто сидіти й чекати моменту підписання якогось документа. Адже на шляху до здійснення мети буде стояти ще маса перепон, які ми маємо подолати. Теорія без практики – ніщо. І саме на наше покоління випала можливість переконатися у доречності прийняття змін саме на практиці. Моя родина та близькі вже пережили період «неприйняття ніяких рішень», який призвів до розрухи у країні, коли економіка майже знищена, а країна знаходиться у стані неоголошеної війни…

 

Тому неабияку увагу треба приділити такій правці до Конституції України як децентралізація. Будучи мешканкою зони проведення Антитерористичної операції, як ніхто інший, я зацікавлена у проведенні децентралізації. Адже це моя остання надія на мир та спокій у своїй коханій країні. І політики мають це розуміти, бо питання стоїть не лише про зони впливу, але і про живих людей, які змушені масово тікати із Луганської та Донецької областей. Ми просто хочемо спокійно жити, а не виживати в таких умовах. Нині українці розділилися на два табори – ті, хто все ще бореться, та ті, хто змирився. У них різні позиції, різні життєві орієнтири та погляди. Але всі вони – люди, які заслуговують на мирне життя. У свою чергу, ці групи поділяються на задоволених та ображених, на фанатів та супротивників. Тож задовольнити потреби усіх їх разом – просто неможливо. Але якщо ухвалити зміну до Конституції щодо децентралізації, то, можливо, вдасться, якщо не задовольнити, то хоча б примирити кожного?! Якщо не змусити поважати та підтримувати державну владу, то хоча б не зробити її ворогом?

 

З цих причин і хочеться сподіватися на те, що Нова Конституція стане таким символом народної влади, біля якого українці зможуть об’єднатися у найскладніші часи, які ми зараз переживаємо. Адже як стверджує Стаття 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Чи це тільки слова на вітер?”