– Есе 389-Ш

389-Ш

Чи потрібна Україні нова конституція?

Питання внесення змін до Конституції України або ж прийняття нової Конституції є одним із найбільш непростих і дискусійних питань, які сьогодні постають перед українською владою та суспільством, коли мова йде про здійснення назрілих реформ в соціально-політичній та економічній сфері для забезпечення ефективного розвитку держави та досягнення високих стандартів життя.

Конституція незалежної України попри свій молодий вік (28 червня цього року виповнилося 19 років з моменту її прийняття) уже декілька разів зазнавала змін, які вносилися у 2004, 2010 та 2014 рр. й часто неприховано виражали прагнення влади забезпечити реалізацію своїх політичних проектів шляхом внесення відповідних змін  до положень Основного Закону (як це було, наприклад, у 2010 р.). Передусім ключовим ставало питання домінування певної гілки влади, коли різні гравці української політики, дорвавшись до владного Олімпу, намагалися перетягнути ковдру на себе, аби збільшити обсяг своїх владних повноважень й отримати змогу вирішувати широке коло питань. Так, якщо у 2004 р. зміни до Конституції ознаменували встановлення парламентсько-президентської республіки, то у 2010 р. її знову було замінено на президентсько-парламентську під впливом тодішньої правлячої партії та обраного на початку 2010 року Президентом Януковича, а в 2014 р., після подій Майдану, парламент знову проголосував за повернення Конституції до редакції 2004 р.

Можна впевнено стверджувати, що історія української Конституції має яскраво виражену складову політичного суб’єктивізму і з цього приводу перший президент незалежної України Л. Кравчук, вочевидь, правильно сказав, що у 1996 р. Конституція була прийнята під конкретну особу. Зазираючи в історію прийняття Конституції, слід згадати непростий конституційний процес середини 1990-х рр., коли відбувалося напрацювання положень Основного закону щойно проголошеної української держави. Цей процес проходив в умовах політичної невизначеності (адже тоді лише вимальовувалася форма нової держави, яку мав закріпити Основний Закон) та глибокого політичного протистояння за те, хто буде зосереджувати ключові владні повноваження. Формою вирішення конфлікту між тодішніми головними особами держави президентом Л. Кучмою та спікером парламенту О. Морозом стало укладення Конституційного договору 8 червня 1995 р. Зрештою, нова Конституція України закріпила президентсько-парламентську форму державного правління, яка забезпечила провідну роль Президента Л. Кучми (1994-2005 рр.).

У 2004 р. було внесено зміни до Конституції України, які, на нашу думку, стали прогресивним кроком на шляху трансформації політичної системи України, оскільки збільшили вплив законодавчої та виконавчої гілок влади. Однак при певній політичній слабкості президента Ющенка такі зміни призвели до частих політичних колізій та протистоянь між різними політичними силами, досить частих змін прем’єрів (Тимошенко (2005), Єхануров (2005), Янукович (2005-2007), знову Тимошенко (2007-2010), що заважало вирішувати важливі для країни питання.

Натомість, коли у 2010 р. президентом був обраний Янукович, він вирішив скористатися механізмом внесення змін до Конституції з метою збільшення своїх владних повноважень, нібито щоб здійснювати реформи, а насправді, як показав час, для узурпації влади. І тоді в Конституцію знову було внесено зміни, відбулося повернення до редакції 1996 р. Така зміна положень Конституції з метою перерозподілу владних повноважень, на нашу думку, суттєво підірвала високий авторитет Основного Закону держави й створила прецедент упереджених конституційних змін, який варто в майбутньому обмежити.

Водночас, говорячи про зміну Конституції України, вважаємо, що необхідно прийняти нову редакцію Основного Закону, забезпечивши більш суворий механізм внесення змін до неї, щоб такі зміни не були дуже частими, непослідовними та не залежали від зміни політичної влади, як це бачимо на прикладі політичної колізії 2004-2010-2014 рр., коли Конституція стала інструментом для перерозподілу влади і реалізації політичних проектів.

Гарним прикладом для України у цьому відношенні є США, де з моменту прийняття Конституції (1789 р.) і до цього часу стабільно діє встановлена Основним Законом форма державного правління (президентська) і жоден Президент чи політична сила, яка переможе на виборах, навіть якби вони того забажали, не зможуть внести зміни в Конституцію, щоб збільшити свої владні повноваження. Натомість в Україні спочатку приймають Конституцію під Президента, потім переписують її під парламент та уряд, потім знову змінюють під Президента і т.д. Потрібно надалі створити жорсткий механізм, який змусить відповідально ставитися до внесення змін в Основний Закон держави.

Те, що Україні потрібна нова Конституція, сумнівів не викликає, але це передусім має бути Основний Закон, який поважатиме кожен і норми якого будуть обов’язковими для виконання всіма без винятку особами в державі, за чим ретельно буде слідкувати Конституційний Суд України (Розділ ХІІ Конституції України). Зрештою, це має бути Конституція, яка відповідатиме викликам часу і забезпечуватиме гармонійний розвиток держави. Однак, для того, щоб досягти такого результату потрібно не лише змінювати текст Основного Закону держави. Варто серйозно працювати над змінами у суспільстві та політикумі, вчитися поважати Закон і жити відповідно до Закону, формувати власну політичну культуру. А Конституція повинна не лише задекларувати певні положення, вона має бути життєво обґрунтованою, відповідати історичній традиції та викликам часу!