Есе 347-У

347-У

 

Конституція – єдиний порятунок.

Б. Акунін

 

Діюча Конституція України – багато у чому декларативний документ (тим паче, що в її основу покладено Декларацію про державний суверенітет) – такий собі «костюм на виріст». Адже коли частина норм Основного закону де факто не діють (визначення України як соціальної держави, заборони розташування іноземних військових баз…), це підриває його авторитет і довіру суспільства.

Передбачалося, що з часом українське суспільство «виросте» згідно з конституційною «програмою». Та ось пройшло практично 20 років, і ми дійсно виросли, навіть переросли себе. Але за цей час костюм став… немодним.

Упродовж цих двох десятиліть було кілька спроб щось змінити у «фасоні» Конституції. Кожен президент з різним успіхом намагався її перекроїти «під себе» (таких спроб було п’ять). Проте нагальних і виправданих змін до Конституції є настільки багато, що «перешивати» наш Основний Закон немає сенсу: необхідно запропонувати нову модель. Різні проекти конституційних перетворень вже тривалий час обговорюються. Пора втілити їх у життя. Причому жодні зовнішні обставини не мають стати перепоною. Війна – не виправдання відсутності реформ, а додатковий стимул!

Останні зміни до Конституції, схвалені Верховною радою 31 серпня 2015 року, хоча, певною мірою й відображають інтереси соціуму, але прийняті під зовнішнім тиском, а не з внутрішньої потреби, що дискредитує запити суспільства на децентралізацію і розширення місцевого самоврядування, перетворює їх на предмет торгу. Що б нам не радили «приміряти» на себе європейські чи заокеанські політики, Україна потребує «індпошиву» й українська нація здатна стати дизайнером своєї Конституції (хіба не Пилип Орлик був одним із перших, хто створив її?). Причому ця конституція буде написана не провладними юристами і політиками, а громадськістю та експертами, і мати дійсно характер суспільного договору, а не «державного дарування». Отже, кожен зможе зробити свій «стібок» та відчути відповідальність державотворення.

Це буде сворідний державний «краудсорсинг», на зразок Ісландського прецеденту: завдяки інформаційним технологіям ХХІ століття з відносно невеликими затратами можна реалізувати участь кожного громадянина у прийнятті політичних рішень. Скажете, в Ісландії це стало можливим, бо її населення удесятеро менше, ніж в України, – але це лише шанс зробити нашу конституцію удесятеро кращою!

Нова конституція України повинна бути написана проактивними людьми, обізнаними у глобальних тенденціях, котрі в сучасному мінливому світі орієнтиром обирають новизну (так, вона повинна закріплювати норми, що стосуються електронного врядування та голосування, прозорості доступу до робочих документів влади…).

«Червоною ниткою» нової конституції повинна залишатися ідея демократії, принесена, як рятівна нитка Аріадни, на українські землі ще у VIII ст. до Р. Х. її «авторами» – грецькими колонізаторами. Завдяки внутрішньому прагненню українців до народовладдя, вона проявилася у таких суспільно-політичних явищах як віче, громадське врядування, міське самоуправління, козацька вольниця, Центральна Рада тощо. Природно, що й перша конституція незалежної України як вершина шляху до побудови правової держави та результат тривалої і клопіткої роботи юристів і політиків, була високо відзначена фахівцями, Венеціанською комісією та схвально зустрінута суспільством.

Однак багато у чому вона була породженням не суспільного консенсусу, а компромісу між президентом та прем’єр-міністром, між законотворцями і лівими силами. Її творці, навіть якщо були опозиціонерами до радянської системи, залишалися вихідцями з неї. На останніх виборах до Верховної Ради українці сформували парламент, до якого вперше не ввійшла комуністична партія. І це лише один, хоча й дуже показовий, з цілої низки фактів, котрі свідчать про радикальні зміни в українському суспільстві з 1996 року.

Для запобігання авторитаризму Україні як пострадянській державі необхідно зберегти парламентсько-президентську республіку. Позитивним стане створення системи поміркованого бікамералізму, що жодним чином не суперечить засадам унітарності, а лише посилюватиме систему стримувань та противаг як між різними гілками влади, так і в парламенті. Верхня палата (сенат) обиратиметься прямо з представників регіонів за мажоритарним принципом і стане запобіжником олігархізації усього законотворчого та процесу державного управління, надмірної мультипартійності, враховуючи, що сучасні партії України (а їх є аж 242!) направду не захищають інтереси різних прошарків населення та стратегічного розвитку країни. Нижня палата обиратиметься за пропорційною системою за відкритими списками. Причому депутатський корпус повинен бути скорочений, а недоторканість – скасована.

Ці конституційні нововведення матимуть свій ефект тільки за успішної реалізації адміністративної та реформи місцевого самоврядування. Замість неповоротких бюрократичних державних адміністрацій, основна функція яких зводиться до підтримки президентської вертикалі влади, повинні працювати урядники. Громади на місцях – нарешті одержати більше повноважень.

В сучасному рухливому, інтегрованому світі заборона подвійного громадянства чи  участі держави у політичних блоках виглядає анахронізмом. Державний статус англійської мови забезпечить реальне стимулювання вивчення мови міжнародного спілкування в країні і зробить її громадян відкритими до світу та більш конкурентоздатними.

Противники зміни Конституції наполягають на тому, що основний закон повинен створюватися «на віки». Однак давність не є еволюційною перевагою, навіть «старожилка» – конституція США – залишається чинною упродовж 228 років завдяки тому, що є «живою».

Конституція народу, який довів свою силу, хоробрість і готовність до змін на Євромайдані та у протистоянні ворогу, повинна бути атлетичною!