Есе 306-У

306-У

До своєї незалежності Україна йшла довгим, тяжким, жертовним шляхом і дорого за неї заплатила. В основі української державності – душа українського народу, яка вперто противилася знеособленню, зберігаючи найцінніші якості своєї самобутності.

Прийняття п’ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996р. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 р. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.

Я вважаю, що прийняття Конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Результатом зміни суспільного устрою стало формування демократичної, соціальної та правової держави.

Так, Конституція України закріплює основи її суспільного і державного устрою, визначає напрями розвитку, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав і свобод людини та громадянина.

Конституційною основою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, основним джерелом яких є міжнародні договори.

Як визначено статтею 9 Конституції, ці договори є частиною національного законодавства України. Вступ до Ради Європи, активна співпраця з країнами СНД, ОБСЄ, Європейським Союзом, Північноатлантичною Асамблеєю та іншими міжнародними організаціями, і окремими державами вимагає приведення національного законодавства України у відповідність з нормами міжнародною права.

Прагнення України до внесення змін до Конституції є цілком логічним, природним та обумовленим, з урахуванням ситуації військового конфлікту на сході України.

Не викликає сумнівів, що діяльність сепаратистів на сході України зрештою направлена на федералізацію країни. У майбутньому це дасть можливість «братській» північній державі розібрати Україну по частинах, згідно з планом, за допомогою якого вже був анексований Крим.

Особливо, враховуючи те, що проведення конституційної реформи є  базовою вимогою комплексу заходів по врегулюванню ситуації на Донбасі, підписаного сторонами конфлікту в Мінську 12 лютого цього року.

Відповідно до цього документа, Україні до кінця 2015 року необхідно прийняти нову конституцію, що передбачає як ключовий елемент децентралізацію, з врахуванням особливостей окремих районів Донецької і Луганської областей, погоджених з представниками цих районів, а також постійне законодавство щодо їх особливого статусу.

В цьому сенсі вкрай важливим, на думку Президента України Петра Порошенка, вбачається виключення з чинної Конституції статті 92, яка передбачає теоретичну можливість проголошення спеціального статусу для окремих міст виключає найменшу юридичну можливість для параду суверенітетів.

Глибоко впевнена, що сьогодні основним нашим завданням є повсюдне створення патріотично налаштованого суспільства — суспільства із самоусвідомленою причетністю до України.

Варто визнати, що і інші зміни назріли вже давно. Насамперед, у питаннях, які власне і зачіпає президентський законопроект.

Метою запропонованих змін є також відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні, реалізація повною мірою положень Європейської хартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності і фінансової самодостатності місцевого самоврядування.

Змінюються окремі положення Конституції України щодо адміністративно-територіального устрою. Зокрема, закріплено, що територія України поділена на громади. Громада є первинною одиницею у системі адміністративно-територіального устрою України.

Змінами вилучаються з конституційного регулювання місцеві державні адміністрації та відповідно скасовується інститут голів місцевих державних адміністрацій. Натомість основні повноваження зосереджуються на базовому рівні – у громаді.

Закріплюється матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування. Зокрема визначається, що такою основою є земля, рухоме і нерухоме майно, природні ресурси, інші об’єкти, що є у комунальній власності територіальної громади; місцеві податки і збори, частина загальнодержавних податків та інші доходи місцевих бюджетів.

Разом з тим децентралізація не означає послаблення центральної влади в таких питаннях, як оборона, зовнішня політика, національна безпека, верховенство права, дотримання прав і свобод людини.

Мені дуже хочеться вірити в то, що децентралізація веде нас до європейської моделі самоврядування та у те, що вона стане частиною мирного плану, запропонованого Главою держави.

Розмірковуючи над довершеністю змін, запропонованих до Основного Закону України, мені дуже хотілось би відмітити так звані мінуси децентралізації. Зокрема, до таких я би могла віднести високий ризик виникнення “”князів”” з числа політичних лідерів регіонів, посилення ролі регіональних еліт, а також можливий нерівномірний регіональний розвиток. В умовах нестійкої політичної ситуації в Україні – це пряма передумова постійних конфліктів областей з національним Урядом.

На прикладі європейських країн бачимо, що саме суспільство формує державу, а не держава колонізує суспільство і тримає його під своїм контролем. В цьому я вбачаю основну суть конституційних змін.

Очевидно, що президентський законопроект потребує доопрацювання. Але це справа усього суспільства, а не лише політиків.

Отже, має бути утворена відкрита робоча група чи комісія із залученням авторитетних фахівців-конституціоналістів: науковців, громадських експертів тощо.

Так! Наше суспільство дозріло до внесення змін до Конституції, але їх треба проводити свідомо, а не дотримуючись принципу «зміни заради змін»!!!