Есе 150-У

150-У

 

Останні декілька місяців питання внесення змін до чинної редакції Конституції України є одним із найактуальніших не тільки в українському політикумі  але й серед звичайних громадян. Особливого резонансу ці зміни набули 31 серпня цього року, коли радикальна частина противників внесення змін до головного закону держави цинічно вбила трьох нацгвардійців, які були заручниками ситуації — виконували свій службовий обов’язок по захисту громадського порядку. Чи потрібно щось міняти в основному законі — однозначно так, проте в якій формі?

Наразі в Україні чинною є “стара-нова” Конституція, що була ухвалена у 2004 році. До цього була ще одна “стара-нова” Конституція 1996 року, і декілька квазіконституцій – “Статут про державний устрій, права і вільності УНР” (Конституція Української держави) та “Закони про тимчасовий державний устрій України”  гетьмана Скоропадського того ж таки 1918 року. І як можна забути про ще один документ — “Конституцію Пилипа Орлика”, яка багатьма дослідниками вважається однією з перших Конституцій нового часу.

Щодо деяких документів із цього переліку доцільно використовувати саме термін “квазіконституція”, оскільки писалися і приймалися вони представниками де-факто не існуючих державних утворень під час відправлення у вигнання, та німецьким командуванням, що допомогло у встановленні гетьманату. Звісно, це лише моя думка, погоджуватися з якою чи ні — вибір кожного. Така вже неоднозначна наша історія.

Так чи інакше, але до цього часу всі Конституції в Україні були надто політизованими. Вони писалися під конкретну політичну силу. І, на мою думку, їх автори мали на меті скоріше “залишити слід в історії“ та забезпечити свої політичні інтереси ніж прописати засади функціонування української держави. Це стосується і так званої “Конституції Пилипа Орлика”.

Тоді як в дійсності потрібен новий документ, що переживе своїх творців. Прикладом такого документа є Конституція Сполучених Штатів Америки. Чому вона така живуча — це був не стільки політичний, як економічний документ. Чому? – На момент прийняття Конституції, в США ще не була розвинена партійна система, а Версальський договір пах чорнилами. І, як не дивно, це стало суттєвою перевагою, оскільки головний закон писався переважно під економічні інтереси учасників Конституційного Конвенту, які представляли штати — фактично були представниками громад. А як відомо, сам текст Конституції ректифікувався всіма тодішніми 13 штатами, хоча і не без скрипу. Навіть в США питання федералізації і децентралізації розділяли суспільство аж до закінчення громадянської війни.

З огляду на те, що Україна — унітарна держава, яка прагне надати більше економічної автономії місцевим громадам, варто було б внести обов’язкову норму про ратифікацію нового тексту конституції на всенародному референдумі. Це дозволить об’єднати українців через відчуття “причетності”, виявить реальний рівень підтримки пропонованого тексту та зробить нову Конституцію дійсно всенародною.

Чому потрібна повністю нова Конституція — задля позбавлення радянських атавізмів управління, коли центр забирає майже всі фінансові ресурси, а потім сам вирішує, які проекти на місцевому рівні потребують фінансування. І навіть у разі коли інтереси центру і місцевих адміністрацій співпадають, то кошти на реалізацію проектів часто виділяються наприкінці фінансового року. Звісно ж, відповідні ресурси не можуть бути освоєні до початку нового фінансового року — а це вже причина зменшення фінансування місцевості. Від такої ганебної практики треба відходити.

 

Отже, Конституція не повинна бути ситуативною. Ніяких особливих статусів, автономій — це ризик. По-друге, документ має бути максимально короткий і прозорий — потрібна концепція розбудови держави з чітким механізмом функціонування. Щодо децентралізації, то провадити її треба виключно в економічній сфері, щоб більша частина податків адмініструвалася на місцевому рівні. Територіально-адміністративна організація на рівні, нижчому за обласний повинна лягти виключно на місцеві громади. Добре було б скликати розширену Конституційну Асамблею, до якої увійшли б представники бізнесу (малого та великого), неурядових громадських організацій, всіх гілок влади та міжнародних експертів, які б упродовж часу роботи Асамблеї створили якісно новий документ на перспективу, який би відображав інтереси переважної більшості населення держави, враховував би майбутнє повернення контролю над тимчасово-окупованими територіями (причому не тільки мирним шляхом). Остаточний текст Конституції доцільно представити на розгляд Всеукраїнському референдуму, а у разі ратифікації через референдум, затвердити як чинну редакцію.

Можливо трохи утопічно, як для сучасних українських реалій. Проте це було б дієвим механізмом перезапуску країни. І звісно ж, все залежить виключно від нас!