Есе 132-У

132-У

 

“QUO VADIS?

 

Безсонна ніч з 27-ого на 28-е червня 1996 року дала українському суспільству в образі прийнятої конституції зовсім нову систему правових норм, пов’язаних із регулюванням відносин в сфері конституційного ладу. Наявність ряду питань, зовсім не розроблених та не вивчених радянською школою конституційної нормотворчості, привертали увагу своєю революційністю, а відтак – актуальністю. Але навіть тоді, коли так звана нова «Програма побудови демократичного політико-соціального устрою» робила свої перші кроки, вже відчувалась її неприхована формальність, і, навіть свого роду – «декларативність».

Про це «кричав» її перший структурний елемент» – «Преамбула». Маючи обов’язок визначити основні вектори конституційного будівництва нашої держави, «Преамбула» більше вирізнялася високою мовою  та ідеологічним пафосом, смислове навантаження якої грішило на відсутність конкретики та однозначності. Зокрема, присутня там теза про «Усвідомлення відповідальності перед Богом» дає хибне уявлення щодо місця релігії в устрої нашої Батьківщини, адже подальші норми основного закону (а саме ст. 35) дають конкретне визначення України як світської держави.

В подальшому питання суперечливості положень даного закону лише посилювалося, адже конкуренція норм не обмежилася лише проблемою світогляду, а торкнулася й інших сфер життя – зокрема, – національної безпеки. Згідно з ч. 7 ст. 17 КУ на території України не допускається розташування іноземних військових баз, але ч. 14 Перехідних положень повністю нівелює дане положення, адже «допускає використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими ВРУ». Формально, «Розділ І. Загальні засади» заборонив розміщення на території України будь-яких іноземних військових формувань, але фактичний правовий нігілізм «батьків» нашої конституційності мав наслідком розташування на території України військових формувань Російської Федерації. Саме ця конкуренція норм в сфері безпеки стала одним із факторів, що посприяли виникненню сумнозвісних подій на території АР Крим.

Звісно, якщо аналізувати конституцію, то можна знайти в ній багато неточностей, прогалин тощо (наприклад, ч. 5 ст. 29 КУ вимагає повідомлення виключно родичів затриманого про застосовуваний запобіжний захід, не беручи до уваги, що таких осіб може не бути), але створити фундаментальний закон, який справді стане наріжним каменем правової системи нашої держави, можна лише дивлячись у глиб проблеми, ліквідувавши основний фактор недієвості цього закону – її формальність. Саме те, що законодавець не ставив собі за мету створити закон, реальне втілення норм якого стане простим і ефективним, призвело до створення гарно консолідованого нормативно-правового акту, який, однак, не спроможний стати основним законом держави – Конституцією. Низька зацікавленість у дієвості даного закону має наслідком те, що законодавець просто «не помітив схованого в ній слона» – конкуренцію норм, зокрема, сумнозвісну дилему з Чорноморським флотом.

Популістський характер низки статей Розділу ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (зокрема, щодо забезпечення житлом, медичного страхування тощо) так і залишились гарними лозунгами, зовсім не призначеними для реального втілення в життя. Законодавець взяв досить цікавий курс регулювання найважливіших суспільних відносин: замість того, щоб конституція створювалася з метою ефективного регулювання наявної соціально-економічної ситуації (звичайно, з відповідними визначеними стабільними напрямками дій в майбутньому), законодавець спробував створити своєрідний «конгломерат перспектив» (звісно, таке твердження є формою наукової гіперболізації, адже основний спектр статей конституції є дієвим), реалізація яких відкладалась на майбутнє.

Споконвіку право (а відтак – і законодавство) було породженням тих суспільно-економічних процесів, в яких виникала необхідність пошуку регулятора якихось відносин. Право створюється в руслі конкретних подій, які й визначають його сутність. Такий підхід давав можливість правовим нормам реально впливати на стан речей в суспільстві, а не лише декларативно виголошувати правильні і перспективні гасла. На сьогоднішній день «проблема формальності конституції» досягла свого апогею: неможливість реалізувати декларовані державою права призвела до породження надзвичайного правового нігілізму серед громадян, ситуація з Чорноморським флотом посприяла зародженню військового конфлікту на Сході тощо.

Завдання, яке стоїть перед українським народом сьогодні, – побудова дієвого Основного закону, який би визначив основні засади функціонування політичної системи держави, реальні підходи до визначення та гарантування, а не декларування основних прав та свобод, визначив основні ідеологічно-правові гасла, які би могли реально вкорінитися в нашому суспільстві, а не гарно звучати на мітингах, зборах та інших масових демонстраціях. Питання не в тому, кодифікованою буде наша конституція чи ні, гнучкою чи жорсткою, вона має бути реальною, фактичною, відображати дійсний стан суспільних відносин, які існують у політиці, економіці, культурі тощо.

Я вірю, що це можливо, ми з вами і прийдешні покоління зобов’язані втілити це в життя. І як це відбудеться, просто порада: не пишайтесь її демократичністю, не пишайтесь рівнем викладу високих правових категорій на її сторінках, пишайтесь її реальністю, фактичністю, недекларованістю і дієвістю. Сталінська Конституція була теж демократичною, над її створенням працювали дуже серйозні фахівці, але вона стала лише сукупністю формальних гасел авторитарно-тоталітарного режиму, бо перед нею ставились такі цілі. Перед нами стоїть ціль створення дієвої конституції, так давайте ж зробимо все, щоб такою вона і була.