– Есе 123-Ш

123-Ш

 

 

«Конституція від народу, або ніхто, окрім кожного…»

Дехто собі думає, що найбільш нагальними є проблеми дефолту, підвищення комунальних тарифів, корупції або чергового, схопленого за руку олігарха. На жаль, доля має пікантну властивість множити небезпеки. От і додалось саме таке – не прогавити свій народний інтерес в оголошеній Президентом конституційній реформі. Нас переконуватимуть у тому, що це зовсім не проблема і треба надіятися на розум, честь і совість влади, якій варто довірити справу створення проекту.

І дійсно, проект конституційних змін буде чудово оформлений та представлений народові як потужний стимул європейської трансформації українського суспільства. Нарешті – запропоновані новації дозволять надійно врегулювати проблеми Сходу і, можливо, створять передумови процесу повернення Криму. Можна не сумніватися в тому, що фахівці Конституційної комісії створять проект дуже швидко, розрекламують, він буде гучно всенародно обговорений і втілений якнайшвидше в межах можливих термінів. А потім що?  А потім, як завжди, традиційно виважені мої співвітчизники почнуть чухати чуби постфактум, коли змінити щось буде неможливо. Є й інший шлях. Ніхто, окрім кожного… Безумовно, Конституція має бути такою, щоби кожна її засада була ясною і розумілася громадянами однозначно і виважено, оскільки Основний Закон – це заповідь, предтеча, фундамент.

Найперше варто подолати внутрішнє табу – шкідливий стереотип, ніби конституційний процес є цариною виключно фахових правників-конституційників і вищих політиків. Основний Закон держави є правилами життя народу, тому кожен громадянин має розуміти його без жодного тлумачення. Він має писатися простими однозначними фразами, без іншомовних слів і термінів. Поважні знавці права не повинні заморочувати Конституцію, а бажаючі вправлятися у правовій казуїстиці можуть це робити в сотнях інших нормативних актів. Простіше кажучи, щоб зрозуміти закріплені у Конституції права та обов’язки, мені не треба щоразу діставати «Словник правових термінів», або отримувати диплом юриста.

Друге – на мою думку, Конституція є не суспільним договором, у чому нас переконують, а програмою функціонування громадянського суспільства і своєрідними правилами роботи державної машини, щоб вона не порушила відоме табу – не заважала вільній самоорганізації суспільства, як інструментові самозахисту і кореляції всіх структур влади відносно наміченого шляху нації. Тобто, все одно, як «хитатиметься» дерево влади своїми гілками – законодавчою, виконавчою та судовою. Головне, щоб дерево було міцним, а ці гілки діяли на користь народові та були відповідальними перед цим таки народом.

Третє – Конституція завжди є концентрованим правом із захисту інтересів тієї частини суспільства, яка реально впливає на процес її написання та вдосконалення. Я можу погодитися із будь-яким переліком повноважень Президента, парламенту та суддів, але жоден з них не може перевищувати моєї волі, в особі кожного громадянина, за якою та для чого їх обрано, – чинного народного волевиявлення. Тому організованому суспільству дуже важливо мати в головах чи проектах цілісну конституцію народних інтересів, інакше так зване громадське обговорення готового проекту змін окремих статей не має жодного сенсу. Безперечно, я маю знати, яка мені та кожному з нас вигода чи збитки від двопалатного парламенту, чому депутат має представляти, скажімо, інтереси саме такого числа виборців і який строк повноважень депутата для повноцінного їх виконання мені найвигідніший, чи що дасть мені право обирати мирових суддів і доручати їм формувати суддівську систему далі. Однак, попри всі ці «дещо технічні» за суттю особливості взаємин громадянина, суспільства й держави є й ряд непорушних: НІХТО не примусить мене жити у не демократичній державі, де права її громадян лише задекларовані, але не діють,  НІХТО не зобов’яже мене визнати державною мовою іншу, ніж ту, від якої походить назва моєї країни та якою співається Державний Гімн. Це – табу!

Наостанок скажу для любителів зневірятися. Звісно, можна сидіти й чекати, що Основний Закон з’явиться десь сам по собі, що суспільні, економічні проблеми хтось допоможе вирішити, а вороги самостійно «згинуть, як роса на сонці». Але тоді ми – не українці, тоді не належимо до прадавніх впертих предків, що самі виборювали своє право на демократію! Навіть, у найгірші часи українці вміли писати конституцію. Згадаймо того ж таки Пилипа Орлика… Ніхто, окрім кожного! Це означає – не бути соціально та політично байдужим, забути про «вічну хату скраю». Це – вміти підкорятися загальному громадянському порядку і особисто підтримувати цей порядок, без чого не буде суспільства і держави. Так живе омріяна Європа і так повинні жити ми, але фори нам світ не дасть!”