– Есе 088-Ш

088-Ш

 

“Чому Україні потрібна нова Конституція?

28 червня, 1996 рік… Цю дату знає кожен українець – від школяра до людей похилого віку. Якою ціною нам вдалося отримати це підтвердження нашої незалежності та суверенності! Скільки сил було вкладено в 15 розділів, увінчаних величною преамбулою!

Конституція стала для українців остаточною крапкою після довгих років поневірянь, гніту та перебуванню під незліченною кількістю держав. Стоячи на колінах, ми не втратили ні голосу, ні сил, ні намірів боротись за право спокійного та вільного життя.

І куди ж пропав наш сильний козацький дух? Весь світ знає, що українці понад усе цінують свободу та волю. Скільки письменників присвячували своє творче натхнення своїй рідній землі:

«Свою Україну любіть

Любіть її вовремя люте

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…»

«Нема на світі України,

Немає другого Дніпра…» (Т.Г.Шевченко)

І це лише краплина в безкрайому океані слів за становлення незалежної України та закликів до боротьби та любові! Тому Конституція, на мою думку, остаточно затвердила єдність нашого народу та суверенність.

Вона – наша святиня, що на досвіді історичного минулого допомагає нам жити на теренах власної держави.

Проте часи «посткомунізму» пройшли і ми невпинно рухаємось вперед, залишаючи вантаж минулого в давно пройдених роках. Чи відповідає Конституція, створена в 1996, нам, людям третього тисячоліття, у нашому, 2015? Чи може вона регулювати наше суспільне життя і надалі?

Нажаль, однозначної відповіді не може нам дати ніхто, цьому є причини. Почнемо з найпершої статті нашого Основного Закону: «Україна є суверенна і незалежна…» Навряд чи спокійно та впевнено можна говорити про неподільність нашої країни зараз, коли вже пролите величезне море крові наших синів, і величезні території, за які ми так відчайдушно боролися, нахабно та безжально анексовані країною-агресором. Перша стаття Конституції вже не відповідає сучасному стану нашої неньки України.

Підемо далі?

Стаття 3, що запевняє нас у тому, що людське життя – це найвища соціальна цінність країни; стаття 27: «…Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя…» Дивлячись новини щовечора, я дізнаюсь про ще більшу кількість вбитих воїнів, наших українських лицарів та мирних жителів нашого Сходу. Як не прикро це визнавати, та ми вже не так дивуємось, коли про це дізнаємось і більш спокійно це сприймаємо, ніж сприймали  хоча б два роки тому. Конституція не може захистити нас, не виконує одного зі своїх основних завдань. І неохоче, та все ж мене відвідує така фатальна думка: «А чи дійсно нам потрібна ТАКА Конституція, яка не може нас захистити?!»

Нам треба її змінити, тому що її святий образ вже здається не таким святим. «Ми потребуємо глобальних змін для того, щоб надалі жити без постійного та невідступного остраху за своє життя».

Стаття 48: «Кожен має право на достатній рівень для себе і своєї сім’ї…» А чи мають цей належний рівень соціальної забезпеченості похилі люди, що й досі не можуть виїхати з окупованої території і змушені щоночі перебувати у тісних та холодних підвалах? А чи мають належний рівень життя люди з обмеженими можливостями, які роками можуть не виходити з дому, тому що немає спеціального обладнання чи хоча б допомоги іншої людини? Чи мають належний рівень життя багатодітні матері, у яких є всього лише мінімальна соціальна допомога? Чи мають належний рівень забезпеченості пенсіонери, які виплачують квартплату, що з кожним днем зростає з геометричною прогресією, та живуть на мізерну пенсію?

Якби виконувалась стаття 21 «про рівність кожної людини…», наші депутати б не змінювали щороку автомобілі преміум класу, а ветерани Другої Світової війни не жили б голодуючи.

На мою думку, цих аргументів доволі достатньо для того, щоб здійснити переворот у Конституційній системі України та вдихнути свіже повітря у її застарілі закони. Мені здається, що саме ми, нове покоління, знаємо, що потрібно новій Україні. Ми повинні з самого дитинства пояснювати малечі ідеї незалежної, сильної та єдиної української держави. Ми маємо визначити шляхом Всеукраїнського референдуму під керівництвом непідкупних та амбіційних волонтерських організацій подальше становище нашої Конституції. Адже як нам зазначає дійсно демократична та європейська стаття 5: «… єдиним джерелом влади в Україні є народ…», а тому ми маємо інтегруватись та єдино захищати наші інтереси та рідну Україну.

«Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину…»             (В. Симоненко)

А тому зробимо нашу державу щасливою та дійсно незалежною! Якщо наші думки будуть пориватися до єднання та битись в одному ритмі, якщо дороги кожного українця зіллються в одну єдину – ми прокладемо шлях до щасливого майбутнього, до нових законів суспільства та управління державою. Я справді вірю, що завдяки спільному зусиллю ми можемо впровадити нові стандарти нашого життя та зовсім скоро навести лад в нашій сильній та нами всіма коханій Україні!!!”