Руйнування дамби Росією є метафорою того, що Москва намагалася зробити з Україною протягом століть: затопити свободу брехнею, бомбами та катастрофами.
Минулого тижня з друзями, серед яких двоє мали повернутися на передову, ми піднялися вночі на львівську Лису гору. Зіткнувшись із непевним небом і невизначеним майбутнім, я згадав «Ніч на Лисій горі» російського композитора Модеста Мусоргського, тему класичного фільму Діснея «Фантазія» з мультяшними демонами, які танцюють на дикій горі. Росія майже щоночі посилає в Україну, особливо в Київ, нічні демонські безпілотники та ракети. А потім цього тижня в низовинах дельти Дніпра росіяни пустили пекельний потік, зруйнувавши Новокаховську дамбу. В Україні небезпечно ні вгорі з безпілотниками та ракетами в небі, ні внизу, коли бушують паводкові води. І є ще одна загрозлива повінь: дезінформація. Буквально минулими днями: The New York Times заявила, що Україна кишить нацистами. Ілон Маск повторно написав у Твіттері заяву Такера Карлсона про те, що українці зруйнували дамбу, тоді як багато урядів і ЗМІ кажуть, що ми не можемо точно знати, Україна чи Росія стоїть за жахливим руйнуванням. І багато хто, поширюючи історію з мексиканського телебачення, стверджували, що американська зброя в Україну була продана тамтешнім картелям. Все це фейк.
1. «Нацисти» були в тренді Twitter останніми днями через матеріал New York Times про те, що на кількох із мільйонів фотографій з України під час повномасштабного вторгнення Росії з’явилося кілька плям із символікою, яка може бути пов’язана з нацистами. У мене на столі одна з нашивок, про яку йдеться: золотий лев і три корони. Це давній символ Львова, міста, заснованого в 1256 році в Галичині королем Данилом, який назвав його на честь свого сина Лева, звідси «Місто Лева». Коли нацисти окупували Львів, вони привласнили цей символ для свого батальйону СС. Але більшість народу, очолювана такими героїчними постатями, як греко-католицький архієпископ Андрій Шептиський, чинила опір нацистам, лише потім довелося постраждати від радянської тиранії. Українці не дозволяють іншим красти їхню історію. І, до речі, визначення того, хто такий українець, широке; Головне, починаючи з Революції Гідності 2014 року, — вірити в свободу від еліти та корупційного контролю.
Україна є толерантною країною, де християни, кримські мусульмани та євреї однаково повторюють вітання «Слава Нації», що означає «Слава нації», але я підозрюю, що повз іноземних цукерських журналістів у їхній англомовній зарозумілості , припустити означає щось інше. Як нещодавно написав мені один єврейський друг, який пережив ракетний удар по його кварталу, «У нашій країні немає нацизму. Я, єврей, особисто знаю одного з керівників полку «Азов», якого як російські, так і американські ЗМІ так часто помилково критикують як «неонациста». Все почалося дещо грубо та невдало через нагальної потреби, коли футбольні хулігани кинулися захищати Маріуполь, коли росіяни вперше спробували вторгнутися в 2014 році. Їхні мотиви були здоровими, і вище також є єврейські члени, які виступають за свободу проти московської тиранії. Дивіться тут відео головного рабина України, росіянина Моше Реувана Азмана, який потрапив під російський обстріл, коли він, як і багато інших, прагнув допомогти.
2. Тим часом кілька друзів в Америці написали мені минулих вихідних, щоб сказати, що українська зброя опинилася в Мексиці, тому що вони побачили відео на мексиканському телебаченні, на якому член картелю несе протитанкову зброю. «Бачите, там корупція!» вони плакали. Але якщо послухати відео іспанською мовою, мексиканський ведучий сказав, що це просто «схоже» на зброю, яку вони використовують в Україні. Дійсно, така зброя є по всьому світу. Не було жодних доказів того, що воно походить з України.
3. Щодо руйнування дамби Нової Каховки: Росіяни давно використовували як будівництво, так і руйнування дамб, щоб знищити українців, особливо українців-козаків, вільних людей Дикого Поля, довга демократична історія яких включає 1711 рік. конституція з поділом влади — сама впорядкована свобода, яку Москва завжди ненавиділа. У 1920-х роках Москва в ім’я прогресу еліти збудувала дамбу біля козацького міста Запоріжжя, затопивши їхні стародавні поховання та місце, де вони кодифікували цю конституцію. Потім у 1941 році, коли українці намагалися протистояти нацистам ліворуч і Радянам праворуч, росіяни підірвали ту саму дамбу, що вбило від 20 000 до 100 000 українських мирних жителів. Хоча більшість західних експертів кабельних новин передбачали, що Росія швидко на українську інфраструктуру в перші тижні війни, вони цього не зробили. Вони знали високу якість української інфраструктури і, як Смеагол у «Володарі кілець», хотіли її собі. Лише через вісім місяців після початку повномасштабної війни, у жовтні 2022 року, Росія почала регулярний щотижневий штурм енергомережі України. Але за зиму Росії не вдалося виморозити українців. І тому тепер вони намагаються затопити їх. Чим вільні люди наближаються до перемоги, тиран стає все більш панікуючим і лютішим. Подивіться на будь-який протестний рух, дії Гітлера під час Другої світової війни чи російську історію: ще за часів російської імператриці Катерини Великої тирани використовували будь-які знаряддя, які тільки могли мати, щоб убити, задушити, втопити тих, хто має свободу в душі. Сьогоднішня боротьба є давньою: в епічній поемі «Мазепа» 1819 року британський поет лорд Байрон писав про однойменного українського гетьмана XVII століття, який, очолюючи своїх співвітчизників, «скинув ярмо польського короля і знову став незалежним, як Козаки повинні бути назавжди». У «Діснеєвій фантазії» жахлива «Ніч на Лисій горі» трансформується в езотеричну «Аве Марія» Шуберта з розжареними фігурами, які спокійно тріумфують лісом, переживши певне пекло. Я був оточений такими розжареними фігурами кожного дня пекельної повномасштабної війни Росії проти України. Оскільки Росія прагне розв’язати нові рівні пекла для України, я пам’ятаю той момент, стоячи на Лисій горі у Львові: серед зібраних був американський музикант, який співав нав’язливу народну пісню Аппалачів, а решта з нас, включаючи жінку, чий батько зараз був в окопі, і двох солдатів, які готувалися повернутися на фронт, сиділи або стояли мовчки. «Я ніколи не збирався бути солдатом», — сказав один із них, «але ми повинні, як би це не було страшно. Незважаючи на весь жах, це честь брати участь у цьому бою».
Джо Ліндслі